четверг, 24 марта 2016 г.

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про відеозапис як засіб доказування

Оригінал статті адвоката Марини Гапонюк можна побачити за посиланням:

http://protokol.com.ua/ua/trete_oko_abo_videozapis_yak_zasib_dokazuvannya/

Відеозапис (з лат. video – дивлюся, бачу) – це відеоматеріал, записаний на фізичному носії (диску, флеш-накопичувачі тощо). Під цим терміном слід розуміти широкий спектр технологій запису, обробки, передачі, зберігання та відтворення візуального й аудіовізуального матеріалу на моніторах.



На сьогодні, у зв’язку зі стрімким розвитком науки та передових технологій, відеозаписи та інші носії, у тому числі електронні, відіграють значну роль у процесі доказування під час здійснення розслідування кримінального провадження.
Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження й підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 цієї статті, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Отже, з наведених положень стає зрозумілим, що законодавець відніс відеозапис до такого джерела доказів як документ.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об’єкти, котрі були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, які були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені у ч. 1 цієї статті.
Згідно з кримінальним процесуальним законодавством України, речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Таким чином, відеозапис є матеріальним об'єктом, що містить інформацію про подію, яка відбулася, а отже, є речовим доказом. 
Станом на сьогодні у кримінальному провадженні відеозапис починає набувати великого значення серед інших джерел доказів. Так, здійснення відеофіксації у громадських місцях за допомогою камер відеоспостережень, встановлених на будівлях, громадянами за допомогою мобільних телефонів, відеореєстраторів тощо, дозволяє зафіксувати певні події.
Під час встановлення дійсних обставин події та подальшого їх аналізу, саме за допомогою відеозапису можливе об’єктивне відтворення події, на відміну від суб’єктивного сприйняття інформації кожною людиною, що надалі стає джерелом доказів. Відеозапис може підтвердити або спростувати причетність певної особи до вчиненого кримінального правопорушення, що має принципово важливе значення для встановлення істини у справі, попередженні та подоланні протидії розслідувань кримінальних правопорушень, а також формуванні доказової бази.
Таким чином, маючи в якості доказів певний відеозапис, органи розслідування мають змогу більш повно сприймати та відображати події, що мають значення у кримінальному провадженні, але лише за умови отримання таких доказів у передбаченому законом порядку, тому що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Отже, єдиною можливою підставою використання відеозапису в якості доказу є відсутність порушень закону при його здійсненні. 
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Таким чином, у процесі здійснення відеозапису створюється інформація.
Ст. 34 Конституції України закріплено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на власний розсуд. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом є конфіденційною, таємною та службовою інформацією. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку та згідно з передбаченими нею умовами, а також в інших випадках, визначених законом.
Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості, у тому числі про факти порушення прав і свобод людини, про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб тощо.
Відповідно до ст. 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, у тому числі таємне, без згоди особи, може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 271 Цивільного кодексу України, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Виходить, обов’язкова згода фізичної особи на відеозйомку, передбачена ст.307 Цивільного кодексу України, необхідна у взаємовідносинах, пов’язаних з приватним (особистим) життям, яке охороняється законодавством від неправомірних втручань з боку інших осіб.
Ст. 182 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу.
Проте, у випадку здійснення відеозйомки в публічних місцях, збирається інформація не щодо конкретної особи, що свідчить про відсутність умислу збирання конфіденційної інформації про особу, та отриманий відеозапис може бути використаний в якості допустимого доказу під час розслідування кримінального провадження.
Отже, відеозапис має значні переваги серед інших засобів доказування, що використовуються у кримінальному процесі, оскільки містить достовірну, повну, наглядну та переконливу фіксацію відповідних подій. Використання відеозапису під час розслідування кримінального провадження сприяє не лише розширенню, а й стабілізації доказової бази.
Якщо в учасників кримінального провадження з’являться сумніви з приводу автентичності (дійсності) відеозапису, то виникає необхідність перевірки задокументованих відеозаписом фактів щодо наявності ознак монтажу. В такому випадку доцільне призначення фоноскопічної експертизи, експертизи звуко- та відеозапису, на вирішення яких доречно ставити запитання щодо оригінальності записів, наявності ознак монтажу, безперервності запису, одночасного запису звуку та відео тощо.
Отже, на сьогодні наявність такого доказу як відеозапис сприятиме не лише підвищенню ефективності правозастосовної діяльності, але й посилить гарантії права учасників кримінального провадження на повне, справедливе та неупереджене розслідування й судовий розгляд. 

Автор статті: адвокат Марина Гапонюк Jurimex, ЮК”
Источник материала, интернет ресурс "Протокол":http://protokol.com.ua/ua/trete_oko_abo_videozapis_yak_zasib_dokazuvannya/

Адвокат Берещенко Руслан Александрович

Адвокат Берещенко Руслан Александрович о "черных" нотариусах:

Оригинал статьи взят по следующей ссылке:

http://antikor.com.ua/articles/94151-chernye_notariusy_nachali_ohotu_na_kvartiry

В Киеве вовсю орудуют «черные» нотариусы, которые лишают законных владельцев их жилья. Юристы считают, что причина — в свободном доступе к Госреестру недвижимости, и советуют ни при каких обстоятельствах не давать документы и даже ксерокопии в чужие руки.
История, которую "Вестям" рассказал наш читатель Дмитрий П., произошла на Печерске.
«Я абсолютно случайно узнал, что квартира, которая принадлежала моему отцу, уже ему не принадлежит. Ответ оказался банальным — ее украли. Мы обратились в полицию. Как оказалось, некий «честный» нотариус Елена Т. оказалась в сговоре или по принуждению провела сделку купли-продажи квартиры отца (по полностью поддельным документам или без таких, следствие покажет) гражданке Х. Эта гражданка взяла ссуду у гражданина Ж. и дает в обеспечение этой ссуды вновь «приобретенную» квартиру, оформив эту сделку уже у другого нотариуса», — рассказал нам сын пострадавшего.
По его словам, поскольку гражданка Х. не выполняет своих обязательств, то гражданин Ж. идет к третьему нотариусу и спокойно по ипотечной оговорке оформляет на себя право собственности на папину квартиру, причем чуть ли не абсолютно законно.
Незаконные действия со стороны нотариусов выросли во множество раз. По мнению адвоката Ивана Либермана, с тех пор как разрешили пользоваться Единым госреестром и вносить сведения, уровень мошенничества увеличился.
Причем аферисты идут на любые шаги, чтобы завладеть чужим имуществом. «Молодой человек, который в последствии оказался мошенником, попросил свою девушку, с которой вместе проживал в ее квартире, взять в ЖЭКе форму №3. Снял ксерокопию с этой справки, заклеив графу, где указаны собственники (ими были дочь и мать), а печать отсканировал. После этого обратился к своему нотариусу, который и оформил договор о залоге имущества для получения кредита», — привел пример Либерман.
Такую же аферу провернул и друг сожителя девушки, продолжает юрист. Об этих аферах узнали родители обеих и подали заявление в полицию. По обоим фактам были открыты уголовные производства
В Нацполиции нам подтвердили, что подобных обращений довольно много: «В основном обращаются жители дорогих районов — Печерского, Подольского, Шевченковского. Участники аферы вычисляют по Госреестру, кто проживает в квартирах. После этого собирают информацию о жильцах. Их клиенты, как правило, одинокие пенсионеры, инвалиды или недееспособные люди».
С обманом стариков не раз сталкивался и директор Центра помощи и социальной защиты пенсионеров «Пенсион» Михаил Вулах. «Сложнее всего с договорами дарения. Вместо договора о пожизненном содержании нечестные нотариусы подсовывают договор, по которому квартира сразу переходит другим собственникам. Или приходят «коммунальщики», которые якобы помогают оформить субсидии. Пенсионеры соглашаются дать доверенность, а нотариусы выписывают их не только на оформление документов, но и на продажу квартиры. Я бы лишал таких нотариусов лицензии», — говорит Вулах. 
По словам правозащитника Эдуарда Багирова, доступ к Госреестру является прогрессивным решением. Но с другой стороны, это упростило работу «черных» нотариусов.
«У них есть все данные, потому купить-продать квартиру без участия хозяев — вполне реально. А пожилые люди страдают чаще, потому что у них нет сил и возможностей доказывать свою правоту в судах. Суд может длиться на протяжении пяти–шести лет», — рассказывает Багиров.
Тем временем настоящего владельца могут выселить. Для этого есть разные способы. Могут выселить через суд, а могут обратиться к коллекторским компаниям, которые приходят домой и выкидывают вещи, наличие родственников на это не влияет.
«Меня удивляет, что эти случаи известны, но я пока не видел никаких изменений в законодательстве, чтобы нотариусы в будущем не могли оформлять такие купли-продажи. Их пока никто не наказывает», — говорит Багиров.

Адвокат Берещенко Руслан Александрович

Адвокат Берещенко Руслан Александрович на Фейсбук ( facebook ):

https://www.facebook.com/profile.php?id=100009496419746


Адвокат Берещенко Руслан Александрович

Адвокат Берещенко Руслан Александрович о православной церкви:

"Святой Николай Чудотворец - мой любимый святой в Православной церкви!"


четверг, 17 марта 2016 г.

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про відеозйомку в суді
Посилання на оригінальну статтю http://zib.com.ua/ua/122312-verhovniy_sud_zrobiv_visnovok_schodo_proektu_pro_videozyomku.html
Верховний Суд підготував висновок щодо законопроекту, в якому пропонується змінити правила ведення фото- і відеозйомки в суді.

Відповідні зміни передбачаються в проекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення гласності та відкритості судового процесу)» (№3874). Так, у процесуальних кодексах планується прописати, що учасники процесу та всі присутні на ньому особи можуть «проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис, трансляцію судового засідання без отримання окремого дозволу суду».
Разом з тим у ВС нагадали, що висновок №7 (2005) Консультативної ради європейських суддів передбачає таке: «Головуючий суддя повинен мати можливість приймати рішення щодо умов зйомки та переривання трансляції в будь-який час. Ці та будь-які інші необхідні заходи повинні захищати права осіб, які беруть участь у слуханнях, та забезпечувати, щоб слухання проводилися належним чином».
Тому, наголошують у ВС, законодавство має закріплювати право суду на заборону проведення в залі засідання зйомки у виняткових випадках, наприклад, коли це перешкоджає проведенню засідання або ускладнює з’ясування істини у справі. Також увисновку наголошується, що зйомка має відбуватись, якщо проти неї не заперечують учасники процесу.

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про постійні зустрічі суддів ВСУ з представниками ЗМІ

Посилання на оригінал статті
http://zib.com.ua/ua/122105-kozhnogo_misyacya_zhurnalisti_stavatimut_blizhchimi_do_vs_ya.html

Кожного місяця журналісти ставатимуть ближчими до ВС, який у свою чергу слідкуватиме за ЗМІ
В„–10 (1256) 05.03—11.03.2016
КСЕНІЯ МАГНУШЕВСЬКА
Зустрічі преси з представниками Верховного Суду стануть традицією. Принаймні так пообіцяли володарі мантій найвищого судового органу: влаштовувати прийом для ЗМІ в перший понеділок кожного місяця. Судді ВС відслідковують інформацію в мас-медіа, яка стосується ВС та викликає резонанс у суспільстві. Водночас вони просять журналістів повідомляти, які події із життя ВС для них цікаві.

Давні задуми
У цьому році служителі Феміди з найвищого судового органу вже двічі запрошували представників мас-медіа на зустріч до Кловського палацу. І обидва заходи проходили в перший день тижня — понеділок. За словами суддів ВС, ці рандеву перші, але не останні: установа стане більш відкритою для спілкування.
Наскільки відомо «ЗіБ», бажання налагодити комунікацію зі ЗМІ у ВС виникло доволі давно. Але з якихось причин його не вдавалося реалізувати. Так, ще у 2012 році, невдовзі після призначення Ярослава Романюка Першим заступником Голови ВС, відбулася зустріч із головними редакторами провідних фахових
видань, на якій обговорювалися можливі точки перетину інтересів журналістів і ВС. Зокрема, серед пропозицій «ЗіБ» було систематичне проведення прес-брифінгів керівництва, секретарів судових палат щодо ухвалених за конкретний період рішень, які містили прецеденти і правові позиції ВС.
Нарешті, цю ідею спробували втілити в життя. І якщо на першій зустрічі йшлося більше про статистичні дані щодо роботи установи у 2015-му, а спікерами були очільник ВС та його два заступники, то на другій — про рішення, які переглянув ВС. А роботу чотирьох палат висвітлювали їх представники.
Пріоритетний принцип
«Справ у провадженні адмінсудів надзвичайно багато. Левова частка — це соціальні спори. Це виплата пенсій, одноразової допомоги. Судова палата в адміністративних справах, яка в межах своїх повноважень вирішує питання стосовно усунення розбіжностей у застосуванні судами норм матеріального чи процесуального права, покликана направляти судову практику, щоб вона була одноманітною, щоб рішення судів узгоджувалися із законом і не йшли паралельними курсами», — розповів суддя-спікер палати в адмінсправах Олег Кривенда.
Він поінформував про «показову» справу, яку розглянули «адміністративники», — щодо виплати грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня. «Ця грошова допомога передбачена законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач, який звернувся по захист своїх прав, — людина, котра пройшла важкий життєвий шлях, включаючи війну. На момент звернення до суду йому
иповнилося 83 роки. Спір стосувався виплати грошової допомоги до 5 травня, яка має виплачуватися щорічно такій категорії осіб», — зауважив О.Кривенда.
Відповідно до зазначеного закону допомога має виплачуватися в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Але, наголосив суддя ВС, щороку чи законом про державний бюджет, чи постановою Кабінету Міністрів ця сума значно урізається. «Фактично до виплати замість 5 мінімальних пенсій за віком нараховується приблизно 700—800 грн.», — підкреслив О.Кривенда.
У 2014 році також діяла редакція закону, згідно з якою розмір виплати становив 5 мінімальних пенсій за віком. «Однак у квітні Кабінет Міністрів прийняв постанову, регламентуючи, що така допомога має бути виплачена не в розмірі, визначеному законом, а в сумі 750 грн. Пенсійний фонд на виконання цієї постанови виплачував допомогу у вказаному розмірі», — розповів володар мантії.
Далі події відбувалися так: у серпні Верховна Рада внесла зміни до закону про державний бюджет. Відповідно до них саме Уряд мав право встановлювати суму виплат. «Коли ВС вирішував питання щодо усунення розбіжностей у застосуванні правових норм, ми виходили з того, що на момент виплати діяли одночасно і закон, і постанова Кабміну. Виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, ВС дійшов висновку: допомога повинна виплачуватися в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Ця сума є більшою, ніж та, яку встановив Кабмін», — пояснив О.Кривенда.
За його словами, за 2014 рік таких справ було дуже багато. «Суди, котрі ще такі справи не розглянули,
прийматимуть рішення відповідно до висновку, який ухвалив ВС», — резюмував законник.
На його думку, той факт, що в нас дуже багато соціальних спорів, свідчить про таке: або держава приймає закони, які не спроможна виконати через складне фінансове становище; або деякі закони є популістськими; або в суб’єктів владних повноважень немає бажання їх виконувати.
«Ми залюбки розповідатимемо вам свої правові позиції, роз’яснюватимемо правові висновки, щоб ви були поінформовані, чим саме займається ВС, чому саме таке, а не інше рішення він прийняв», — звернувся О.Кривенда до журналістів.
Орієнтир на майбутнє
Заступник Голови ВС Марина Кліменко нагадала, якою є основна функція їхньої установи. Адже особи, які звертаються до ВС (зокрема, щодо перегляду рішень у кримінальних справах), часто забувають про межі компетенції найвищого судового органу. «Це забезпечення єдності судової практики у спосіб, визначений процесуальним законом. Але ви самі розумієте: люди, засуджені до позбавлення волі, їхні захисники насамперед керуються не цією метою. Вони прагнуть переглянути постановлені щодо них рішення. Тобто, по суті, у більшості заяв порушуються питання про повторний касаційний розгляд справ, що не є предметом розгляду ВС. Саме тому велика кількість заяв не допускається до перегляду ВС», — розповіла М.Кліменко.
Суддя-спікер палати у господарських справах Олександр Потильчак звернув увагу на рішення ВС у справі двох
телеканалів щодо порушення авторських прав та стягнення компенсації. Її розглядали спільно три палати: в господарських, цивільних та кримінальних справах. ВС не виявив неоднакового застосування норм матеріального права і у зв’язку із цим відмовив у задоволенні заяви одного з каналів.
Що стосується роботи Судової палати у цивільних справах, то в січні вона розглянула 36 справ, а в лютому — на 20 більше. Резонансними та такими, в яких суди допускають найбільше помилок, є спори з кредитних правовідносин. Як розповіли «верховники», сьогодні в парламенті навіть зареєстрований законопроект щодо розмежування компетенції розгляду кредитних спорів між громадянами та банківськими установами.
Зокрема, ставиться питання: який орган має вирішувати такі спори залежно від того, хто звернувся з позовом (споживач чи банк), — державні чи третейські суди? На думку ВС, усі такі справи повинні розглядати саме державні храми Феміди.
Наостанок «верховники» роз’яснили ситуацію щодо своїх «художніх смаків». Так, недавно у ЗМІ поширилася інформація: у грудні минулого року ВС закупив картини. Аби журналісти не думали-не гадали, які «твори мистецтва» з’являться на стінах Кловського палацу, представники ВС продемонстрували ці «картини»: текст гімну в рамці та зображення герба (всього 30 одиниць, вартість кожної — 264 грн.). ВС використовує їх як сувенірну продукцію: дарує іноземним гостям та вітчизняним науковцям з нагоди державних свят.
«Верховники» запропонували представникам ЗМІ: якщо це можливо, попередньо звертатися до ВС із

среда, 16 марта 2016 г.

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про Венеційську комісію

Посилання на оригінал статті http://ua.racurs.ua/995-veneciyska-komisiya

Венеційська комісія: Навіть кваліфоцінювання має розглядатися як виняткове і здійснюватися за гарантій захисту суддів


Обізнані з українськими реаліями експерти зазначають, що розв’язання питань можливих затримок та блокувань призначень президентом слід вирішити на рівні закону

У Висновку Венеційської комісії стосовно конституційних змін у частині «Правосуддя» ідеться, зокрема, про таке.
Набрання чинності обвинувальним вироком стосовно судді «в будь-якій кримінальній справі, незважаючи на її серйозність» в проекті передбачалося як підстава для припинення його повноважень. В новій редакції пункту уточнено, що обвинувальний вирок має стосуватися вчинення ним злочину. «Припускаючи, що таким чином виключені принаймні незначні кримінальні правопорушення, ця зміна є схвальною», — зазначено у висновку.
Венеціанка з ентузіазмом підтримала «довгоочікувану зміну системи призначення українських суддів»: судді більше не обиратимуться Верховною Радою, вони призначатимуться президентом за поданням Вищої ради правосуддя, на конкурсних засадах. Таким чином, унеможливлено здійснення впливу парламенту на судову систему, що становило загрозу як для суддів, так і для судової системи в цілому. «Президент зберігає церемоніальну роль: призначає кандидатів за поданням Вищої ради правосуддя, яке є обов’язковим для президента». Обізнані з українськими реаліями експерти зазначають, що розв’язання питань можливих затримок та блокувань призначень президентом слід вирішити на рівні закону.
У попередньому висновку наполегливо рекомендовано позбавити президента повноважень щодо звільнення суддів, аргументуючи це тим, що після призначення суддів будь-які зв’язки між суддею та політичними органами мають бути розірвані. У законодавчої та виконавчої влад не повинно бути жодної можливості навіть для суто символічного втручання.
Для посилення довіри, що є необхідним у демократичному суспільстві, суди мають не лише бути незалежними, але й мати незалежний вигляд.
У доопрацьованій редакції враховано цю рекомендацію, і повноваження щодо звільнення суддів не належать президентові, а передані Вищій раді правосуддя. Схвалюючи таку поправку, Венеційська комісія наголошує: якщо метою є досягнення насправді незалежного правосуддя, то всі рішення щодо кар’єри судді (просування, переведення, звільнення) повинні ухвалюватися Вищою радою правосуддя, а не політичними інституціями. Для уникнення будь-якого неправильного тлумачення Венеційська комісія рекомендує уточнити, що Вища рада правосуддя має повноваження ухвалювати рішення про звільнення судді з посади, а також щодо переведення суддів та їх просування по службі.
Європейські експерти наголосили у Висновку: «У теперішніх українських реаліях участь президента у переведенні суддів та просуванні їх по службі може бути прийнятною у вигляді перехідних заходів, запроваджених на обмежений період із міркувань національної безпеки». Зважаючи на те, що теперішні реалії триватимуть ще невизначений час, а міркування національної безпеки часом трактуються надзвичайно довільно.
Венеційська комісія та Генеральний директорат із прав людини та верховенства права Ради Європи врахували роз’яснення української влади щодо потреби вибору між звільненням усіх суддів та надання їм права повторно подавати свої кандидатури на посади судді чи їх оцінювання відповідно до процедури, запропонованої законом.
Венеційська комісія та Директорат висловили думку, що може бути необхідним та виправданим вжиття виняткових заходів для викорінення корупції та некомпетентності у судовій владі, що є результатом політичного впливу на процедуру призначення суддів у попередній період, але звільнення усіх суддів, призначених протягом певного проміжку часу, не стане належним вирішенням проблем, визначених владою. Навіть кваліфікаційне оцінювання, передбачене у пункті 6 Перехідних положень, має розглядатися як повністю виняткове і проводиться за умови дотримання надзвичайно суворих гарантій для захисту суддів, які відповідають своїм посадам, і що це питання має розглядатися на підставі більш детальної та суттєвої норми права та вимагатиме конституційної основи.
«Звільнення всіх суддів, за виключенням виняткових ситуацій, таких, як конституційний дисконтуітет, не відповідає європейським стандартам і принципу верховенства права. Крім того, заміна всіх суддів (понад 8000) не буде можливою без шкоди для подальшого відправлення правосуддя. У разі реорганізації окремих судів, зацікавлені судді повинні мати можливість піти у відставку або пройти прозорий конкурс на нову посаду», — йдеться у Висновку.
Венеційська комісія зазначає: незрозуміло, чи це перехідне положення Конституції України має на меті не лише конституційне закріплення процедури оцінювання, передбаченої пунктом 6 Перехідних положень закону «Про забезпечення права на справедливий суд», але й процедури перевірки, передбаченої законом про відновлення довіри до судової влади, чи процедури люстрації, визначеної законом про очищення влади. Венеційська комісія вважає, що наявність декількох паралельних процедур є досить проблематичною, оскільки оцінювання професіоналізму, етичності та доброчесності суддів може бути лише винятковим заходом, який вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, здійснюваних різними органами, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям. Венеційська комісія зауважує, що виняткові заходи мають бути обмежені у часі та здійснюватися швидко і ефективно.

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про т.з. "чорних" нотаріусів.

Посилання на оригінал статті
http://ua.racurs.ua/1092-chorni-notariusy-nareshti-skladut-svou-zbrou

«Чорних» нотаріусів відсторонили від схем реалізації заставного майна громадян


Останнім часом розповсюдилася злодійська схема: ФГВФО або банк перепродають через факториногову компанію проблемну нерухомість третій особі, тоді як позичальник нічого не знає. А оформлюють оборудку так звані «чорні» нотаріуси


Міністерство юстиції України нещодавно заборонило нотаріусам переоформлювати іпотечну нерухомість, яка є закладеною у банках та факторингових компаніях на третіх осіб. Про це йдеться у листі №3/28/1172. У документі ясно і однозначно наголошується, що жодна юридична або фізична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не має права бути іпотекоутримувачем за договором іпотеки, що забезпечує виконання зобов’язання за кредитною угодою.
З чого все починалося
Можливо, цей лист так би і залишився поза увагою пересічних людей (враховуючи їх вкрай низький рівень юридичної обізнаності), якби його не почали розтлумачувати правники.
Та й слід сказати, що ще до цього листа дехто зі звичайних іпотекоутримувачів, як кажуть, на власній шкурі зміг оцінити всі негативи спілкування з факторинговими компаніями.
Так, саме вони у тісній зв’язці із банками та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як зазначає старший партнер юридичної компанії «Кравець і партнери» Ростислав Кравець, стали активно продавати закладене іпотечне житло третім особам. Причому, за його словами, воно збувається за ціною на 20–30% нижчою за ринкову.
Таким чином, на ринку панував безлад. Треба нагадати, що в 2014 році під тиском власників валютних іпотечних кредитів було ухвалено мораторій на відчуження житла, яке є заставним у банках. Ці фінустанови, звісно, після опублікування такого документу не знали меж для обурення.
Проте згодом з’явилася дуже добра схема перепродажу боргів колекторським компаніям, які (вже не від імені банків, а від свого) почали вибивати у прямому та переносному сенсах цього слова іпотечне житло. Але не будь-який випадок такого вибивання виявлявся успішним.
Тому стала використовуватися так звана факторингова схема.
Слід сказати, що один з її «рецептів» є цілком прийнятним для іпотекоутримувача. Так, якщо позичальник не може розраховуватися за іпотеку, він домовляється про списання частини боргу. Отже банк, приміром, віддає 40% заборгованості, а 60% фінансова установа списує по мировій угоді. І житло виводиться з-під застави. За законом, якщо таке списання є доходом фізособи, то вона повинна сплатити податок. А щоби цього не робити, всі угоди проводять через факторингову компанію, яка спершу викуповує нерухомість, а після її оцінки продає за зниженою ціною цій людині — за ті ж самі 40%.
Як зазначає партнер юридичної фірми «Можаєв і партнери»Михайло Можаєв, такі оборудки були дуже популярними в 2014-му та другій половині 2015 року.
Незаконна схема в дії
Утім, за словами пана Можаєва, останнім часом розповсюджено вже просто-таки злодійську схему: або ФГВФО, або банк перепродають через ту ж факториногову компанію проблемну нерухомість третій особі. Звісно, що в цьому випадку позичальник нічого не знає. А оформлюють оборудку так звані «чорні» нотаріуси, яких останнім часом розвелося дуже багато.
За словами директора громадсько-соціального медіацентру «Ваша надія» Федора Олексюка, цей крок Міністерства юстиції, якийскеровано на те, щоб не допустити таких злочинних дій, є дуже позитивним і його можна лише вітати. «За цим листом відомства стоять долі тисяч безхатченків. Адже було побудовано систему лохотрону державного масштабу. З’явилися десятки «чорних» нотаріусів. Останні взагалі обходили питання законності, адже відчужувати закладене майно у банках на користь третьої особи не дозволяється мораторієм, який діє з 2014 року. Вважаю, що Мін’юсту треба позбавити ліцензій тих нотаріусів, хто робив такі незаконні дії», — вважає він.
Експерт додає, що факторингові компанії — це засіб для втілення в життя механізмів мінімізації податків банків, і в кінцевому підсумку великі збитки має держава.
Отже, наразі всі іпотекоутримувачі, які опинилися в біді (їхнє житло було передано третім особам), можуть оперувати цим листом Мін’юсту.
Цікавим є те, що автор статті намагався взяти коментар з цього приводу у нотаріусів. Серед шести фахівців погодилася на це лише одна жінка, яка, певно, є чесним спеціалістом у своїй справі. Вона заявила, що про дії колег — «чорних» нотаріусів — нічого не знає. Може бути. Проте було дуже цікаво з однієї сторони, та досить дивно з іншої дізнатися, що нотаріус взагалі не знає про дію мораторію на відчуження іпотечної нерухомості. Отже, юридично непідкованими в нашій країні є не лише пересічні люди, а й правники.
Таким чином, відтепер сподіватимемося, що жодних нових випадків відчуження заставного майна не буде. Що стосується тих випадків, коли воно незаконними шляхами все ж таки перейшло до третіх осіб, то людям треба негайно звертатися до судів. Вони безперечно стануть на бік іпотекоутримувачів.

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про заборону з боку ГПУ відмовляти адвокатам у праві бути присутніми на обшуках

Посилання на оригінал статті
http://ua.racurs.ua/news/68219-gpu-zaboronyla-slidchym-vidmovlyaty-advokatam-v-pravi-buty-prysutnimy-pry-obshukah

ГПУ заборонила слідчим відмовляти адвокатам у праві бути присутніми при обшуках


Виконуючий обов’язки генерального прокурора України Юрій Севрук направив розпорядження до керівників регіональних прокуратур щодо забезпечення участі сторони захисту у слідчих та інших процесуальних діях

Відповідний лист Генпрокуратури став результатом роботи Консультативної ради при ГПУ, яка тривалий час наполягала на виконанні положень Кримінального процесуального кодексу України щодо допуску адвокатів до місця проведення обшуку, навіть у випадку прибуття представників сторони захисту із запізненням.
У листі Севрука зазначено, що до кожного учасника кримінального провадження повинна застосовуватись належна правова процедура, а жоден невинуватий не повинен бути звинувачений або підданий необґрунтованому процесуальному примусу.
Разом з тим, у ГПУ визнали, що усупереч зазначеним вимогам, слідчі допускають випадки недопущення адвокатів до участі у проведенні обшуків та інших процесуальних дій.
«Вивчення відповідних матеріалів із цього питання засвідчило, що ці факти є поодинокими», — вказано у документі.
Згідно з українським законодавством, підозрюваному, обвинуваченому надано право на захист, право збирати і подавати докази, брати участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, реалізовувати свої процесуальні права. Зокрема, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані забезпечити їм реалізацію права на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ними або призначеного захисника, який відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 46 Кодексу має право брати участь у проведенні процесуальних дій, що проводяться за участю підозрюваного.
Генпрокуратура звернулася до своїх підрозділів з рекомендацією вжити невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення прав адвокатів брати участь у слідчих діях з метою реалізації конституційного права осіб на кваліфікований захист.

Адвокат Берещенко Руслан Александрович

Адвокат Берещенко Руслан Александрович о тактических ошибках адвокатов в уголовном процессе за рубежом 

Ссылка на оригнал статьи
http://protokol.com.ua/ua/takticheskie_oshibki_advokatov_v_ugolovnom_protsesse_prakticheskie_soveti/

Разумеется, многим профессионалам перечень представленных ошибок может показаться неполным, а кто-то скажет, что до сих пор встречает указные ошибки у своих коллег — далеко не новичков. Правы, видимо, будут и те, и другие. Однако этим исследованием журнал только начинает путь к более детальному изучению практики работы всех участников уголовного процесса.
Собранная информация позволила условно поделить «ошибки адвокатов» на три группы. К первой отнесены так называемые «профессиональные» ошибки. Несмотря на название, выделенные в эту группу промахи в работе во многом не связаны с непосредственным знанием закона и навыками его применения. Ведь чтобы описать хотя бы часть из тех, что встречаются на практике, вряд ли хватило бы даже объема одной книги. Сюда скорее отнесены организационные и тактические ошибки, которые совершают защитники в начале карьеры.
Во вторую группу включены «психологические» ошибки. Здесь обозначены недостатки, которые, наверное, в первую очередь допускают еще вчерашние студенты вузов или любые другие специалисты юриспруденции, мало знакомые с особенностями работы с подзащитными.
Последнюю, третью, группу образует ошибка, которая присуща адвокатам, пришедшим в профессию из правоохранительных органов. Эту группу было решено выделить по той простой причине, что хотя львиная доля адвокатов имеет опыт работы в следственных органах и (или) прокуратуре и т. д., но, как показали отзывы, нередко ее допускает. Конечно, нельзя сказать, что защитники, еще вчера собиравшие доказательства для обвинения или поддерживавшие обвинение в суде, допускают только ту ошибку, которая названа в этой группе. Как показал опрос адвокатов, несмотря на свой опыт многие бывшие оперативные работники, следователи или прокуроры сталкиваются с теми же сложностями, что и остальные и (или) открывают для себя «новые стороны» в уголовном процессе.

Профессиональные ошибки
Попытка ведения большого количества дел. Наверное, главный вопрос, которым задается большинство адвокатов в начале карьеры (а часто и на протяжении многих лет практики), связан с источником работы, а именно — с уголовными делами, обращениями доверителей. Ведь помощь подзащитным — основной источник дохода адвоката. В этом смысле риск адвоката сродни риску предпринимателя: адвокату никто не дает работу и не платит зарплату, он находит (или выбирает) работу сам и, соответственно, зарабатывает средства к существованию тоже самостоятельно.
Из-за страха остаться без работы или желания заработать как можно больше денег у начинающих защитников велик соблазн взяться за как можно большее количество дел. Однако чаще всего это приводит к обратному эффекту. Защитнику не удается уделить достаточно времени изучению дела, подготовке документов по нему и даже элементарно находиться в разных местах (судах, СИЗО и т. д.) одновременно. Все эти и другие факторы могут привести к нежелательному для доверителя результату по делу, а далее — к потере адвокатом репутации, за которой неминуемо последует отказ от его услуг.
Рекомендации из серии «не берите на себя слишком много дел», «правильно оцените и распределите время» — не совсем те советы, которые, очевидно, хотели бы услышать начинающие адвокаты. Думается, что два основных вопроса связаны с тем, как организовать поиск и получение достаточного объема работы и психологически преодолеть при этом боязнь остаться без заработка.
Как показывает практика, чтобы обрести «холодную голову» и избавиться от стресса, необходимо найти психологическую поддержку.
Кроме того, важно заранее позаботиться о будущем месте работы: найти адвокатское образование, которое на первых порах могло бы «снабжать» делами, в том числе такими, в которых защитник участвует по назначению государства. Кроме того, практику лучше начать с участия в не слишком сложных делах, если о простоте в уголовном процессе вообще можно говорить.

ИЗ ПРАКТИКИ. Сергей Анатольевич Дорогокупец, адвокат Московской коллегии адвокатов «Един-ство»: «До того, как стать адвокатом, я долгое время был штатным юристом в организации, а затем соучредителем юридической компании. Но, став управляющим юридической компании, я в какой-то момент понял, что работаю не юристом, а просто администратором и, значит, теряю опыт и знания. Именно тогда у меня возникла мысль: уйти из компании и заняться адвокатской практикой. Принятие этого решения далось мне нелегко, одолевали сомнения: смогу ли я найти достаточно клиентов, чтобы обеспечить семью?
Именно в этот момент я нашел поддержку в семье и понимание того, какой минимальный доход позволит нам жить достойно. Это помогло на начальном этапе преодолеть стресс и разумно подойти к выбору дел и оценке своих сил».

Убеждение в справедливом решении дела судом. Формулировка этой ошибки, возможно, вызовет гнев у судей, которые тоже являются читателями журнала. Вероятно, в определенной степени этот гнев будет оправдан. Однако мы не могли не выделить эту ошибку. Во-первых, потому что на нее указывали опрошенные нами адвокаты, во-вторых, даже судьи наверняка не смогут отрицать того, что встречались с неправосудными решениями, нарушениями, допускаемыми в уголовном процессе судом, неопытностью коллег.
Если перейти к сути ошибки, можно сказать, что уверенность в тщательном рассмотрении именно «его» (адвоката) дела вполне объяснима. Ведь по сравнению с судом защитник тратит больше времени, психологических ресурсов и умственных усилий при работе над делом. Конечно, он надеется на адекватную оценку своих трудов судом. Надежда на суд усиливается, если на этапе предварительного следствия защитник сталкивается с «глухим» саботажем: необоснованными отказами в ходатайствах и приобщении к делу доказательств, представленных защитой, с невозможностью нормально участвовать процессе и т. д. Но если и судья изначально будет более благосклонен к обвинению (вспомните процент оправдательных приговоров!), разочарование защитника наступает неминуемо.
Кроме того, начинающему адвокату нужно помнить, что для судьи конкретное дело не является единственным, и к данному процессу он относится так же (скрупулезно либо поверхностно), как и к сотням других. Наконец, из-за большой нагрузки, большого количества дел, судья может просто физически не успеть вникнуть в каждую деталь дела.
ИЗ ПРАКТИКИ. Андрей Борисович Суховеев, адвокат коллегии адвокатов «Цитадель» (г. Кемерово):«Одной из моих ошибок в начале работы адвокатом, даже несмотря на опыт работы в правоохранительных органах, было ожидание от судей соблюдения закона. На деле судьи регулярно нарушали, например, установленные процессуальным законом сроки. При этом никаких последствий для них, как правило, не наступало. Чтобы избежать излишних пустых надежд, я стал фиксировать все свои заявления, ходатайства, речи в прениях и т. д. на бумаге и приобщать их к делу любой ценой, получая отметки на копиях.
Далее было наивное представление о равенстве сторон в уголовном процессе. Я думал, что мне придется состязаться только с обвинителем, а не с судом и обвинителем. Поначалу меня удивляло, что судья советуется в своем кабинете с прокурором о том, как лучше найти ответ на доводы защиты.
Еще одной ошибкой было то, что я считал, что судьи, в том числе Верховного Суда РФ, связаны позицией, изложенной по конкретным вопросам в постановлениях Пленума ВС РФ. На деле доходило до того, что мои ссылки на постановления Пленума просто игнорировались. Чтобы перестать разочаровываться, я просто прекратил "жалеть” правоохранителей и стал подавать жалобы на все их незаконные действия и недостатки, допускаемые при расследовании уголовного дела. Но, разумеется, каждый раз только на те, которые они не могли устранить на конкретной стадии уголовного процесса».
Опыт приходит быстрее, когда адвокат ведет дневник «работы над ошибками», анализируя в нем каждый свой процесс: действия защиты, ответные ходы обвинения и позицию суда

ИЗ ПРАКТИКИ. Краснологвинова Ольга Владимировна, учредитель адвокатского кабинета «Доктрина», (г. Волгодонск, Ростовская область): «Начиная свою адвокатскую деятельность, я столкнулась с так называемыми "профессиональными” трудностями на стадии судебных разбирательств. Лично для меня было сложно противостоять прокуратуре, когда была явная поддержка со стороны суда, когда судьи "спасали” процессы. Не всегда удавалось сразу сориентироваться, задать необходимый вопрос, заявить необходимое ходатайство.
Другая сложность состояла в отсутствии опыта работы в правоохранительных органах. В учебниках пишут одно, а на практике выходит другое. Поэтому первое время я участвовала в уголовных процессах с другими, более опытными адвокатами, сама бралась за несложные дела.
Анализируя прошедшие процессы, могу сказать, что опыт приходит быстрее, когда ведешь так называемый дневник "работы над ошибками”. В нем я описываю каждый процесс, анализируя его ход и вынесенный приговор: что я не сделала, а могла бы сделать, на что не обратила внимание, в чем плюсы и минусы того или иного шага в процессе».

«Соглашательство» со следствием. Неуверенность в своих силах присуща новичку в любой профессии, а адвокату вдвойне, ведь ему часто приходится оставаться один на один с государственной «машиной». В этой ситуации начинающий адвокат может поддаться на уговоры следователя поскорее решить пустяковое дело невзирая на «небольшие» нарушения уголовно-процессуального закона, уговорить подзащитного признать вину и согласиться на особый порядок рассмотрения дела судом и т. д. Взамен следователь может пообещать, что будет привлекать адвоката к защите подозреваемых и обвиняемых по делам, которые находятся в его производстве. Пойдя на такие уговоры, «соглашательство», налаживание «нужных связей», защитник сильно рискует не только репутацией, но доверием и уважением коллег.
Чтобы преодолеть страх и неуверенность в себе, можно обратиться к коллегам, которые в свое время тоже начинали работать «с нуля». Главное помнить, что любая дорога начинается с первого шага, а профессия адвоката в любом случае требует смелости, а иногда и мужества.

ИЗ ПРАКТИКИ. Демченко Василий Васильевич, адвокат Краснодарской краевой коллегии адвокатов:«Одна из самых больших сложностей для начинающего адвоката — это неуверенность в себе, страх перед следователем, который может быть, например, старше по возрасту. Многие теряются и идут на поводу у следствия, не применяя тех теоретических знаний, которые имеют. Мой опыт работы показывает, что,большинство следователей не следит за изменениями в законодательстве и, как правило, знает о них только из уст своих начальников. А такие понятия как судебная практика, постановления Пленума Верховного Суда РФ часто для них вообще неведомы. Но некоторые начинающие адвокаты верят следователям в обмен на обещание "давать дела”.
Следователь действительно может уговорить подозреваемого взять того адвоката, которого он посоветует. В результате адвокат может подписать документы, составленные следователем, без каких либо возражений. Несомненно, что профессиональная жизнь таких адвокатов недолгая, примерно один — два года. Затем адвокат теряет тех клиентов, которые у него были, и о нем быстро распространяется молва как о "карманном” адвокате. Тогда уже и следователю становится сложно уговорить очередного задержанного воспользоваться услугами именно такого защитника. В подобных случаях следователь быстро находит других защитников или "новых временных” адвокатов, пока еще "некарманных”. В этой ситуации самое главное не принимать слова следователя или оперативного работника за чистую правду, а опираться только на документы.
Практика знает достаточно случаев, когда следователь обещает адвокату отпустить подзащитного под подписку о невыезде, если адвокат уговорит его сознаться в совершенном преступлении. Защитник, окрыленный своим достижением, делает то, что нужно следствию, но в итоге подзащитный остается в местах лишения свободы или берется под стражу. При этом следователь всегда может оправдаться тем, что выпустить до суда задержанного ему в последний момент не позволило начальство или возражал прокурор».

Неправильная оценка объемов работы. Отнести эту ошибку к промахам начинающего адвоката, наверное, можно в меньшей степени, чем приведенные выше. Ведь чтобы адекватно оценить объем предстоящей работы, нужно не только иметь колоссальный опыт, но и обладать полной информацией, имеющей отношение к делу. Неправильная оценка объемов работы автоматические означает дополнительные трудозатраты и возможные споры с доверителем по поводу оплаты услуг защитника.
Чтобы не попасть в конфликтную ситуацию, адвокаты советуют заранее предусматривать возможные проблемы: оговаривать с клиентом условия и объемы и компенсации при незапланированном увеличении объема работы.
Например, можно отражать увеличение стоимости услуг адвоката в случае увеличения объема обвинения и продления срока следствия на срок свыше двух месяцев. Другой вариант — оговаривать объем работы по одному уголовному делу исходя из принципа «одно дело — один обвиняемый — один эпизод». Не секрет, что дело может расследоваться год и более, а число обвиняемых от начала к концу следствия может увеличиться в разы.

Излишне тщательное обжалование каждого нарушения следствия. Эту ошибку можно назвать своего рода и продолжением, и антиподом второй ошибки (см. стр. 64). Даже среди опытных адвокатов можно встретить ошибочное мнение, что «все дело можно лучше всего решить суде», не обжалуя действий правоохранительных органов на этапе предварительного следствия, не указывая им на недостатки и нарушения в доказательной базе, чтобы они не могли их исправить и снова приобщить к делу.
Однако все дело в том, что это правило действует далеко не всегда. Искусство адвоката заключается и в том, чтобы выбирать для каждого обжалования огрехов обвинения свое время и место.

ИЗ ПРАКТИКИ. Луценко Виктор Михайлович, адвокат Коллегии адвокатов Хабаровского края «Дальневосточная»: «Моя первая ошибка заключалась в том, что я как только обнаруживал нарушение закона со стороны следствия, сразу же обжаловал в суд. На каком-то этапе процесс начинал складываться в пользу защиты, но толку было мало: вместе с прокуратурой следствие только устраняло свои ошибки и оправляло дело в суд заново.
Был случай, когда по одному делу суд дважды признавал незаконным возбуждение самого уголовного дела. Заместитель прокурор края отменил (явно незаконно, так как нужно было прекращать дела, в которых уже было по два – три тома процессуальных действий) все постановления о возбуждении дел и возбудил третье дело, к которому в качестве вещественных доказательств приобщил пять томов прекращенных дел. Хотя в итоге это дело также было прекращено, но весь процесс продлился почти три года.
Из подобного опыта я сделал вывод, что не нужно подавать жалобы на действия следователя, если их итогом будет только устранение ошибок в обвинительном заключении. Все ошибки следствия лучше собирать и ждать суда.
На суде также не стоит сразу озвучивать все нарушения следствия, лучше ждать подходящего момента. Благодаря грамотной работе с представлением нарушений суд может признать доказательство недопустимым, а если оно ключевое и невосполнимое, суд прекращает дело или возвращает его обвинению или следствию, которому ничего не остается, как "без лишнего шума” прекратить дело».

Психологические ошибки
Чрезмерное доверие подзащитному. В силу специфики работы адвокату по уголовным делам приходиться иметь дело с конкретными людьми, их болью. Наверное, нельзя представить себе порядочного адвоката, как, например, врача, который не проникался бы переживаниями обратившегося за помощью человека. Тем не менее с опытом к защитнику приходит понимание того, что слова любого, даже самого честного на вид и беззащитного доверителя, необходимо проверять и анализировать, не допускать слишком личного отношения к делу, не давать волю эмоциям и уж тем более не идти на поводу у подзащитного.

Эмоциональное отношение к делу. Эта ошибка аналогична обозначенной выше, с той лишь разницей, что эмоции и переживания адвоката, как правило, не связаны с доверителем, а вызваны вопиющими нарушениями закона со стороны следствия и обвинения, а также попытками адвоката обозначить свое превосходство над обвинением, вступить в некое соперничество с ним и т. п. Подобный подход к делу может не только помешать защитнику адекватно оценить обстоятельства дела и выработать последовательную тактику защиты, но и отрицательно сказаться на взаимоотношениях с представителями обвинения, которые не всегда заслуживают критики. Добросовестный обвинитель — не враг адвоката, а скорее его партнер в процессе.

ИЗ ПРАКТИКИ. Баховская Мария Михайловна, адвокат адвокатской конторы «Барристер» Межрегиональной коллегии адвокатов г. Москвы: «Самой большой ошибкой начинающего адвоката, по моему мнению, является излишнее доверие клиенту и соперничество со следователем, даже когда последний допускает нарушения процессуального закона или ведет себя непорядочно.
В моей практике было дело, когда для моего клиента, которого обвиняли в убийстве, я сделала все, что могла, но это не только не привело к положительному результату, но и имело трагичные последствия. 18-летний юноша Алексей Баранов подозревался в убийстве бывшего одноклассника. Из его слов следовало, что убитый, сосед по дому, вместе с еще двумя парнями пришел к нему домой и проиграл деньги одному из пришедших. Так как у убитого денег не было, вспыхнул конфликт, в ходе которого одноклассника убили. Затем парни ушли, пригрозив Алексею, что если он на кого-то из них покажет, то ему будет не лучше, чем его однокласснику.
В процессе следствия у меня появилась некоторая обида на следователя, который, после того как я привела своего подзащитного для явки с повинной, вызвал оперативников и моего подзащитного задержали. Только потом я поняла, то обида была проявлением эмоций и она явно помешала трезво взглянуть на дело. Путем невероятных усилий, адвокатских уловок, хорошего знания работы местного следствия мне удалось добиться того, что до суда Баранов остался на свободе.
Но когда выездная коллегия облсуда приехала для рассмотрения дела в город, мой подзащитный не появился в суде. В дальнейшем выяснилось, что он ударился в бега. Прошло три года. Мой подзащитный пришел с повинной по другому, двойному, убийству в другом городе. Там он был осужден на 15 лет. Состоялся суд и по "старому” делу, в котором я была привлечена как защитник. По обвинению в убийстве по "старому” делу суд оправдал Баранова, осудив его только за кражу вещей погибшего».
Ошибка бывших правоохранителей: излишняя уверенность в знаниях и опыте
Название этой ошибки говорит само за себя. Большинство следователей или прокуроров уверены, что знают об уголовном процессе все. Но как только они сталкиваются с «другой» реальностью, многие из них начинают понимать, что попустительство нарушениям закона со стороны суда, прокуратуры может играть против них. Понимать, что подзащитный и подозреваемый (обвиняемый) — это не просто разные понятия, но и разный подход к участию в деле, а сбор доказательств адвокатом сталкивается с не в пример большими трудностями, чем та же работа следствия. Ну, и главное: вчерашние коллеги по цеху далеко не всегда рады помочь, потому что их работа оценивается совсем по другим критериям, нежели работа адвоката.

ИЗ ПРАКТИКИ. Морохин Иван Николаевич, председатель коллегии адвокатов «Цитадель» (г. Кемерово): «В самом начале адвокатской карьеры я допустил типичную ошибку, распространенную среди адвокатов, "пришедших” из правоохранительных органов. Я наивно полагал, что мои предыдущие достижения в области юриспруденции основывались на моих качествах.
Практика показала, что на самом деле принципиальную роль играет принадлежность к "органам”. Именно это в любом судебном процессе сразу дает дополнительные баллы, независимо от степени умственного развития участника».
Депутатский запрос по делу может навредить защите
Сергей Александрович Соловьев, адвокат, директор Московской коллегии адвокатов «Сословие»
В начале адвокатской карьеры со мной произошел случай, который прочно укрепил меня во мнении, что не стоит идти навстречу всем желаниям и просьбам доверителя.
Я выступал защитником по уголовному делу, возбужденному по ст. 164 «Хищение предметов, имеющих особую ценность» УК РФ. Изучение материалов дела дало основания для подачи жалобы в органы прокуратуры, что я и сделал, придя на личный прием к заместителю прокурора одного из районов Москвы. Изучив мою жалобу, он сказал, что изложенные в ней доводы настолько серьезны, что если они будут подтверждены при изучении уголовного дела, то он не допустит направления этого дела в суд. Надо отметить, что обратился я в прокуратуру уже на стадии ознакомления с материалами уголовного дела в порядке ст. 217 УПК РФ.
Я доложил о ситуации своему доверителю, который, в свою очередь, предложил мне подключить к решению вопроса одного из знакомых депутатов Госдумы с той целью, чтобы подготовленный им депутатский запрос «усилил» позицию защиты по делу. Я согласился на предложенный доверителем шаг и оформил обращение в Госдуму. В правоохранительные органы в скором времени был выслан соответствующий запрос.
Однако данный запрос попал в прокуратуру города Москвы. Там никаких нарушений закона в расследовании нашего уголовного дела не обнаружили, о чем и дали ответ депутату.
Тогда я обратился к заместителю прокурора района, который обещал не допустить направления этого дела в суд, но тот в ответ сказал, что вышестоящая прокуратура на депутатский запрос по нашему делу дала ответ о законности расследования этого дела и вынесенных по нему процессуальных решений, поэтому он ничего поделать не может. Выступать против вышестоящей организации с отличным мнением у него нет ни возможности, ни желания.
Таким образом, попытка усилить свою позицию по делу дала противоположный результат. После этого я стараюсь не идти на поводу у подзащитного, не привлекать к решению каких-либо вопросов по уголовным делам сторонние организации и должностных лиц, полномочия которых четко не прописаны в действующем УПК РФ, а соблюдать субординационную структуру наших правоохранительных органов при обращении к ним с жалобами, ходатайствами, заявлениями.

Автор: Рамазанов Ислам Рамазанович

Адвокат Берещенко Руслан Олександрович


Адвокат Берещенко Руслан Олександрович про гетьмана Петра Калнишевського

Посилання на оригінал статті
http://protokol.com.ua/ua/istorichniy_fakt_koshoviy_getman_petro_kalnishevskiy_progiv_112_rokiv_25_z_yakih_v_kameri_odinachtsi_dovichno_uv_yaznenogo_ta_buv_viznaniy_svyatim/

Святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року. Його малою батьківщиною стала Лівобережна Україна, тодішнє прикордоння між Московським царством і Річчю Посполитою, село Пустовійтівка (тепер Роменського району Сумської області). Він був найстаршим сином, але не єдиним, в козацькій родині Івана Калнишевського.

Перші докладні відомості про угодника Божого Петра датуються тільки 1754 роком, коли йому вже було близько 50 літ від народження. З нечисленних відомостей дізнаємося, що святий Петро був освіченою, як на той час, людиною, мав великий потяг до книг, любив їх читати і навіть прикрашати. Серед книг за найкоштовніший скарб він мав Євангеліє, вартістю 1 тисяча карбованців. На його оздобу золотом, сріблом та коштовним камінням святий праведний Петро витратив ще 500 карбованців.

Вперше праведний Петро Калнишевський очолив Запорізьку Січ у 1762 році, перебуваючи на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрівся в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, праведник Божий став нелюбим цій імператриці – новій Єзавелі та Євдоксії, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули. Вдруге його обрали у січні 1765 року, всупереч царській волі, аж до зруйнування Січі, тобто на 10 років підряд – «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани Січі змінювалися через кілька років. 
Останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський був глибоко віруючою людиною і багато допомагав церквам і монастирям України. За все своє життя він лише особистим коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запоріжжі, робив їм щедрі дари. При всіх 16 церквах, що діяли на землях «Вольностей Війська Запорозького» були церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, старих і хворих, які утримувались на кошт святого праведника. Цим він ревно виконував заповідь Христову: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5,7).


Бажаючи утвердити свою владу над Україною імператриця Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ. В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року 100-тисячна царська армія оточила Січ – невелике містечко, з одною церквою, 38-ма будівлями, 5-ма козацькими, майстровими і торговими будинками. На той час у Січі перебувало лише декілька сот душ, решта козаків знаходилася на паланках, промислах, по городах. Сили були надто нерівні, але козаки бралися боронити свою Запорозьку вольницю.

84-річний кошовий отаман Петро Калнишевський розумів приреченість будь-якого опору. Будучи до глибини душі православним, праведний Петро Калнишевський не хотів пролиття християнської крови. Проте козаки рвалися в бій:« - Та позволь, позволь, пане кошовий, нам на башти стати. Та не позволиш з тесаками – позволь з кулаками… Ой крикнув же та Калниш кошовий, на Покровській дзвіниці: - Ой кидайте ж ви, славні запорожці, і пістолі, й рушниці. Та й не позволю, славні козаченьки, вам на башти стати. Ой не позволю крівцю християнську марно проливати», - так співалося в одній пісні, де велика християнська любов Петра Калнишевського стала народною думою. 
Це був великий подвиг любові, миротворництва, про який Господь наш Ісус Христос сказав: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5,9). Так праведний слуга Божий Петро сином Всевишнього назвався. Але цим він ще більше став ненависний цариці – гонительниці та мучительниці святителя Арсенія Мацієвича, митрополита Ростовського. За наказом цариці праведного Петра було заслано в Соловецький монастир. На пропозицію фаворита цариці Потьомкіна, Синод вказав монастирським властям, щоб «содержаны были узники сии (отаман і старшина) безвыпускно из монастырей й удалены бы были не только от переписок, но й от всякого с посторонними людьми обращения».

Своїм життям праведний Петро уподібнився Іову Багатостраждальному, бо Господь і для нього допустив такі самі випробування, щоб вічного блаженства став достойним. Петро Калнишевський мав усе – владу і багатства, але всього цього позбувся і 25 літ був мучений важкими умовами життя, бо обрав правду, тісний і тернистий шлях страждань і зненавидів беззаконня.
Відомо, що праведний Петро Калнишевський хотів дожити кінець життя свого у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі, але злонаміри сильних світу цього розпорядилися по-іншому. Петро Калнишевський доживав свого страдницького життя в кам’яному напівпідвальному сирому холодному казематі. Очевидці так описували камеру ув’язненого праведника: «Перед нами маленькі, аршина в два, двері з крихітним віконечком посередині: двері ці ведуть до житла в’язня, куди і ми входимо. Воно має форму лежачого урізаного конуса з цегли завдовжки аршина чотири, завширшки сажень, висоти при вході три аршини, у вузькому кінці – півтора. При вході праворуч ми бачимо лаву-ложе в’язня... На другому боці – залишки розламаної печі. Стінки... сирі, плісняві, повітря затхле, сперте. У вузькому кінці кімнати знаходиться маленьке віконце вершків шість у квадраті, промінь світла, наче крадькома, через три рами і двоє грат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було в найсвітліші дні й то з великим напруженням зору. Якщо ув’язнений пробував крізь це вікно подивитися на світ Божий, то його погляду відкривалося саме кладовище, що знаходиться просто перед вікном. Тому, хто пробув близько півгодини в задушливій атмосфері каземату, стає душно, кров приливає до голови, з’являється якесь безмежне відчуття страху». 

Тюремний режим праведного Петра Калнишевського відзначався особливою суворістю. За переказами останнього кошового виводили з камери до церкви лише тричі на рік – на Великдень, Преображення і Різдво. Але в архівах не знайдено підтвердження навіть цього.
Лише указом нового імператора Олександра І від 2 квітня 1801 року святому Петру Калнишевському було «дароване прощення» і надане право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.

Старожили монастиря розповідали, що «після Калнишевського залишилося в камері понад два аршини нечистот, що, просидівши у в’язниці такий тривалий час він здичавів, став похмурий і втратив зір; що в нього, як у звіра виросли пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, кафтан з гудзиками, розпався на шматки і спадав з плечей». Від нього тхнуло землею, але він не стратив розуму. Протягом всього часу ув’язнення праведник був одягнений у козацьке вбрання і завжди розмовляв українською мовою. Поводив він себе смиренно і побожно, чим здобув повагу чернецтва.


Останній кошовий отаман Запорізької Січі святий праведний Петро Калнишевський відмовився повертатися в Україну. 7 червня 1801 року він у листі до архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому «в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в ув’язненні він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджуюся повною мірою». Так, зрештою, сповнилося бажання його дожити вік у монастирі.

Святий праведний Петро Багатостраждальний відійшов до Господа 31 жовтня (13 листопада) 1803 року. Ченці монастиря поховали його на почесному місці – на південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві. А в 1856 році на могилі Петра Калнишевського встановили плиту, викарбувавши в єпитафії короткий обрис життя кошового: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей грозной Сечи казаков отамана Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению, снова быв освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду, смертью благочестивою, доброю». Після того, як у 20-х – 30-х роках ХХ ст. на монастирському цвинтарі були влаштовані табірні городи, місце могили праведника було загублене, але до наших днів дійшла надмогильна плита з написом.


Своїм життям праведний Петро показав приклад смирення і терпіння, великої любові до Бога і свого народу та краю. Він воістину був справжнім миротворцем, а в любові до народу свого був подібний до святого апостола Павла, який писав: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних по плоті» (Рим. 9, 3). Так само і святий цей праведник мав велику любов до свого народу по плоті. Тому і вибрав страждання, щоб перемогти неправду і беззаконня. Ув’язнився, щоб визволитись. Смирився, щоб піднятися. «О глибино багатства, і премудрості, і розуму Божого? Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати? Бо все від Нього, Ним і для Нього, Йому слава повіки, амінь». (Рим. 11, 33-36).